[Українська версія наведена нижче...]

 

 

       This year again, like Christ’s disciples at the Mystical Supper, we will sit with our Divine Saviour on this holy day at His mystical banquet. Today once again we will live through the humbling before us of our Teacher and Lord at the washing of the feet and we will rejoice in the gift of His Priesthood. In this way, as we enter into His Passion and await His glorious Resurrection, contemplating His ministry and extreme humility, to heal our wounds, I invite you to reflect upon one of the most important Mysteries of the Christian Church, which was given to us by our Lord, that is, to reflect upon Repentance, Holy Confession, the Mystery of healing and the forgiveness of sins, that we received by the price of His Holy Blood.

       The first gift of the resurrected Christ, according to the Gospel of St. John the Theologian, is the authority, handed over to the apostles and their followers, to forgive people’s sins in His name: Receive the Holy Spirit. If you forgive the sins of any, they are forgiven; if you retain the sins of any, they are retained (John 20:23). The holy apostle Paul calls this ministry the Mystery of Reconciliation and sees in it the very essence of priestly ministry: That is, in Christ God was reconciling the world to himself, not counting their trespasses against them, and entrusting to us the message of reconciliation. So we are ambassadors for Christ, God making His appeal through us. We beseech you on behalf of Christ, be reconciled to God! (2 Corinthians 5:19-20)

       The administering of the Holy Mystery of Reconciliation of a human being to God and neighbour is one of the greatest, and at the same time it can be the heaviest component of priestly ministry. The bishop, granting a priest the right to administer the Mystery of Confession, according to regulations of church law, entrusts to him the most delicate role in the salvation of people’s souls, placed under his pastoral care. The access of our faithful to God’s mercy, to the sources of grace of the Holy Spirit, is impossible without zealous and trained confessors; impossible is a full spiritual life and the knowledge of the living God.

       This is a great grace when the faithful have the opportunity of encountering the living Christ through the person of their priest in the confessional. The Holy Mystery of Repentance transforms a parish. Where they administer it regularly, there are already not that many conflicts there; it points young people on the good path and helps older people to live out their final years on the earth with dignity. The confessional is a barometer of the zeal of a priest. It is sufficient to notice on a regular Sunday or on a weekday, how many people come up to Holy Communion, in order to have an idea of pastoral work in a parish.

       The confessor is for the people of God a living icon of our merciful God, an opportunity to know Christ Himself—the Good Shepherd, who looks for the lost sheep and leads it to God’s chosen people. The confessor is above all the father, physician and teacher of Christian life. This is why they regard the Holy Mystery of Confession as the most important means of new evangelization, an opportunity to speak God’s Word with respect to the state of the penitent’s soul and the moment of healing of the sinful wounds through the grace of the Holy Spirit.

       This tall task requires from us, the ministers of the Holy Mystery of Reconciliation, a personal, spiritual, human and pastoral maturity, ongoing work on ourselves and a daily readiness to listen to Holy Confession. This is why I want to remind you about certain aspects of this work on yourself and to give advice regarding the correct and efficient administering of this Mystery.

       The leader of people’s souls ought to fulfil two conditions: to be in the state of sanctifying divine grace and to lead a pious life of prayer. The fullness of the action of the Holy Spirit during confession does not depend on the holiness of the priest, but if he is a clear mirror, then through his words, behaviour, appearance and his whole person one can easily see the mercy of God Himself. The priest is like the penitent’s advocate before God based on the strength of the example of his own life.

       Confession is also a liturgical rite. Before the administering of the Mystery one should at least say a brief prayer to ask for the help and light of the Holy Spirit, and after confession, to pray for those who had their confession with us. This is the recognition of our human limitation and the recognition of the confessor’s faith in the Lord’s omnipotence, manifested in the repentant heart of the person, open to the action of God.

       For the proper and competent serving of the Mystery of Repentance the Holy Church requires priest-confessors to obtain appropriate theological knowledge. Here, the idea is not only to learn basic subjects at the seminary, but also about the ongoing acquisition and deepening of knowledge of Sacred Scripture, of the dogmatic teaching of the Church, of moral theology and canon law. It is necessary to closely monitor the new challenges that await Christians in today’s world, and to master better practices of pastoral ministry and the development of Church teaching, new instructions, which directly concern the proper formation of the conscience of the faithful entrusted to our care.

       An important characteristic of a confessor is the correct pedagogical approach to penitents who are in different stages of spiritual maturity. One should gain appropriate knowledge and the skills of pastoral counselling, and an understanding of a person’s psychological state when coming to confession. The confessor’s pedagogical talent and approach facilitates the confessing of sins and gives the person who is repenting courage and trust. The faithful will treat the Mystery of Reconciliation with respect if the confessor treats the problems and pain of the penitents seriously, as he deeply delves into and worries about the sins that wound and damage a person. It is clear that at times questions arise, to which one cannot clearly offer answers. So one can ask oneself the question in controversial situations: and what would You, Jesus, have done in my place?

       It is advisable for confessors to be particularly cautious in matters related to human love and sexuality. Additional questions should be posed very gently and gradually. Any extra questions can wound a person and can ostracize him or her from confession and the Church. How many people have left the Church because of our reckless behaviour, but we do not always see ourselves guilty of this! One cannot reveal one’s own surprise at any sin, even if the sin was serious. We have no right to be interested in those areas of the life of a person that are not essential to confession. It is not acceptable in any way to offend a penitent, to raise one’s voice at him or her, or to show one’s own impatience for a person seeking God’s mercy. The Lord has time for us all – and let us have the time to carefully and humbly listen to the one who is making his or her confession! In various official guidelines for confessors, the Church emphasizes the delicate and discrete attitude towards a penitent, not to mention the duty to preserve absolute the seal of secrecy of Confession.

       The experience of the Church shows that a good confessor is one who himself properly and often goes to confession. Good confessors are born from good penitents. He will be a good confessor, who regularly and deeply experiences the Mystery of Reconciliation as a way of his own sanctification. Extremely strong and positive is the personal example of the minister of this Holy Mystery. When people see how their spiritual father goes to confession himself, the more deeply aware of the gift of this Mystery of God’s love, and this is the best plea to benefit from it as often as possible.

       Dear brothers in the Priesthood of Christ! I congratulate you on the day of the establishment of this great Mystery. I bow my head before you, zealous confessors, advisers, physicians and teachers of our people, who, in Christ’s name, forgive us our sins, by the grace of the Holy Spirit you sanctify our souls and give us the strength to fight spiritual diseases and infirmities. May in each of our churches and monasteries always be someone who waits for us in the confessional and opens for us the way to reconciliation with God!

       Today our Church around the world, including in Ukraine, which is streamingwith blood, is really like a military field hospital, full of the wounded. May we never be lacking confessors – God’s physicians, who using the model of Christ Himself – the Good Samaritan, will bend tenderly over our wounds, pour upon them the oil of God’s forgiveness and touch our souls with the Body and Blood of our Saviour.

        The blessing of the Lord be upon you!

 

 

Given in Kyiv
at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the day of the Venerable Father and Confessor James, Bishop of Catania,
3 April 2017 A.D.

 

____________________________________________

 

 

Дорогі співбрати у священстві!

 

       Цього року знову, подібно як учні Христові на Тайній вечері, засядемо з нашим Божественним Спасителем у цей святий день при Його таїнственній трапезі. Сьогодні ще раз переживатимемо упокорення перед нами нашого Учителя і Господа на вмиванні ніг та радітимемо даром Його Священства. Входячи таким чином у Його страсті та очікуючи Його славного воскресіння, споглядаючи Його служіння та крайнє приниження, щоб вилікувати наші рани, запрошую вас роздумати над одним із найважливіших Таїнств Христової Церкви, яке доручене нам нашим Господом, а саме над Покаянням, Святою Сповіддю, Таїнством зцілення та відпущення гріхів, яке ми отримали ціною Його святої Крові.

       Першим даром воскреслого Христа, згідно з Євангелієм святого Івана Богослова, є влада, передана апостолам та їхнім послідовникам,  прощати від Його імені людські гріхи: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів. 20, 23). Це служіння святий апостол Павло називає Таїнством Примирення і вбачає в ньому саму суть священичого служіння: «Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення. Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: примиріться з Богом!» (2 Кор. 5, 19-20).

       Уділення Святого Таїнства Примирення людини з Богом і ближнім є одним із найвеличніших, а водночас може бути найважчим елементом священичого служіння. Надаючи священикові право уділяти Таїнство Сповіді, єпископ, відповідно до приписів церковного права, доручає йому найделікатнішу роль у спасінні душ людей, повіреній його пастирській опіці. Без ревних і вправних сповідників є неможливим доступ наших вірних до Божого милосердя, до джерел благодаті Духа Святого, неможливе повноцінне духовне життя та пізнання живого Бога.

       Це велика благодать, коли вірні мають можливість зустрічі з живим Христом через особу свого душпастиря у сповідальниці. Святе Таїнство Покаяння перемінює парафію. Де його регулярно уділяють, там вже нема таких численних конфліктів, воно наставляє молодих людей на добру дорогу, а старшим допомагає гідно прожити останні роки життя на землі. Сповідальниця – це барометр ревності священика. Достатньо у звичайну неділю чи в будень подивитися, скільки людей приступає до Святого Причастя, щоб мати уявлення про пастирську працю в парафії.

       Сповідник є для Божого люду живою іконою милосердного Бога, можливістю пізнати самого Христа – Доброго Пастиря, який шукає заблукану овечку та веде її до вибраного Божого народу. Сповідник є передусім батьком, лікарем та учителем християнського життя. Ось чому Святе Таїнство Сповіді справедливо вважають найважливішим засобом нової євангелізації, можливістю промовити Боже Слово стосовно стану душі каяника і моментом зцілення гріховних ран благодаттю Святого Духа.

       Таке високе завдання вимагає від нас, служителів Святого Таїнства Примирення, особистої духовної, людської та пастирської зрілості, постійної праці над собою та повсякчасної готовності до слухання Святої Сповіді. Тому хочу нагадати певні аспекти цієї праці над собою і дати кілька порад щодо правильного й успішного уділення цього Таїнства.

       Провідник людських душ повинен виконати дві передумови: перебувати в стані освячуючої божественної благодаті та провадити побожне молитовне життя. Від святості священика не залежить повнота дії Духа Святого у Сповіді, але якщо він є чистим дзеркалом, то легше можна через його слова, поведінку, вигляд  і всю особу побачити милосердя самого Бога. Священик є немов заступником каяника перед Богом силою свого життєвого прикладу.

       Сповідь – це також літургійний чин. Перед уділенням Таїнства слід промовити принаймні коротку молитву про допомогу і світло Святого Духа, а після сповіді – помолитися за тих, хто висповідався в нас. Це є визнанням нашої людської обмеженості та визнанням віри сповідника в Господню всемогутність, що проявляється в розкаяному серці людини, відкритому до Божої дії.    

       Свята Церква для належного і компетентного служіння Таїнства Покаяння зобов’язує священиків-сповідників здобувати належні богословські знання. Тут ідеться не тільки про вивчення основних предметів курсу семінарійної освіти, а й про постійне здобування і поглиблення знань зі Святого Письма, догматичного вчення Церкви,  морального богослов’я та канонічного права. Необхідно пильно стежити за новими викликами, які чигають на християн у сучасному світі, та опановувати кращі способи пастирського служіння і розвитку вчення Церкви, нові вказівки, що безпосередньо стосуються належного формування сумління поручених нашій опіці вірних.

       Важливою рисою сповідника є правильний педагогічний підхід до каяників, що перебувають на різних етапах духовної зрілості. Потрібно набути належні знання і навички  пастирського порадництва, розуміння психологічного стану людини, що приступає до сповіді.  Педагогічний хист і підхід сповідника полегшує визнання гріхів, додає особі, яка кається, відваги та довір’я. Віряни з повагою ставитимуться до Таїнства Примирення, якщо сповідник буде серйозно ставитися до проблем і болів каяників, глибоко вникаючи й переймаючись тими гріхами, які ранять і нищать людину. Очевидно, що часом трапляються питання, на які не можна однозначно відповісти. Тому в спірних ситуаціях можна поставити собі питання: а що б Ти, Ісусе, зробив на моєму місці?  

       Особливу обережність дораджується виявляти сповідникам у справах, які пов’язані з людською любов’ю і статевістю. Додаткові питання слід ставити дуже делікатно і не відразу. Будь-яке зайве питання може людину зранити, відкинути від сповіді й Церкви. Скільки людей відійшло від Церкви через нашу необережну поведінку, але ми не завжди почуваємося винними в цьому! Не можна виявляти власного здивування з приводу якогось гріха, хоч би який він був тяжким. Не маємо права цікавитися тими сферами життя людини, які не конечні для сповіді. Абсолютно не припустимим є будь-яким чином ображати каяника, підвищувати на нього голос чи виявляти власну нетерпеливість до особи, яка шукає Божого милосердя. Господь має час для всіх нас – маймо і ми час уважно та смиренно вислухати того, хто сповідається! У різних офіційних вказівках для сповідників Церква наголошує на делікатному й дискретному ставленні до пенітента, що вже казати про обов’язок абсолютного збереження печаті таємниці Сповіді.

       Досвід Церкви показує, що добрим сповідником є той, хто сам добре і часто сповідається. Добрі сповідники народжуються з добрих каяників. Той буде добрим сповідником, хто регулярно і глибоко переживає це Таїнство Примирення як дорогу власного освячення.  Надзвичайно сильним і позитивним є особистий приклад служителя цього Святого Таїнства. Коли люди бачать, як їхній духовний отець сам сповідається, то глибше усвідомлюють дар цього Таїнства Божої любові і це є найкращим закликом якнайчастіше з нього користати.

       Дорогі співбрати в Христовому Священстві! Сердечно вітаю вас із днем установлення цього величного Таїнства. Схиляю голову перед вами, ревними сповідниками, порадниками, лікарями і учителями нашого народу, які від імені Христа відпускаєте нам наші гріхи, благодаттю Святого Духа освячуєте наші душі та даєте нам силу боротися з духовними хворобами і вадами. Нехай у кожному нашому храмі й монастирі завжди буде хтось, хто чекає на нас у сповідальниці та відкриває нам дорогу до примирення з Богом!

       Сьогодні наша Церква в усьому світі, зокрема в Україні, яка стікає кров’ю, є справді подібна до польового військового шпиталю, переповненого пораненими. Нехай же нам ніколи не забракне сповідників – Божих лікарів, які на взірець самого Христа – Доброго Самарянина, похиляться над нашими ранами, виллють на них олію Божого прощення та торкнуться наших душ цілющим Тілом і Кров’ю нашого Спасителя.

       Благословення Господнє на вас!

 

 

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого преподобного та ісповідника Якова, єпископа Катанського,
3 квітня 2017 року Божого