ПАСТИОСЬКЕ ПОСЛАННЯ ВЛАДИК УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ КАНАДИ З НАГОДИ ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ 2017
March 28, 2017
Всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі семінаристам та мирянам Української Католицької Церкви у Канаді:
«Зближається Пасха – поразка гріха і кінець смерті, надходить Великдень, а з ним – нове життя і відродження. Тому каже св. Павло: «Вже пора нам прокинутись із сну; тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви і одягнімся в зброю світла» (Рим 13: 11-12 ). Нехай те Великоднє світло охопить наші душі, не як проминаюча хвиля щастя, але як Божа сила відродження і життя»
(Ісповідник віри Патріярх Йосиф).
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Дорогі у Христі брати і сестри,
Вітаємо вас у радості, що нею є Великдень; ця радість є настільки глибока і екзистенційна, що вона просочує саме наше християнське буття. Як спільнота Божих дітей, у Таїнстві Хрещення, ми отримали на собі знак смерті та воскресіння Господа, знак, який неможливо стерти. І хоч ми живемо тут, на землі, лише певне число днів і років, як нам дарує Господь, однак ми вже відродилися до життя вічного через Ісуса.
Свідомість життя в рамках часу і простору, але водночас усвідомлення себе частиною вічного, — це те, що вирізняє мучеників, ісповідників, преподобних і святих з різноманітних життєвих обставин: вміння бути вже «там» і залишатися ще тут, відчувати смак Царства Божого в цьому житті, і водночас очікувати на його звершення. Тому сьогодні, проголошуючи «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!», ми також проголошуємо, що Ісус живий і що ми живі у ньому.
В дусі цього пасхального торжества, ми особливо раді цього року святкувати 125 річчя від народження ісповідника віри Патріарха Йосифа Сліпого, священика і вченого, освітянина і ректора, єпископа і митрополита, в'язня і засланця, патріарха і символа українського народу. Отець Йосиф Сліпий прийняв заклик Церкви до єпископського служіння в особливо важкі часи, коли розгорялася війна у 1939 році. В своїх Споминах він ділиться сумнівами і ваганнями: «це не є честь, або заслуга, але насамперед важке ярмо». (Спомини, стор. 139). Проте, Отець Сліпий відчував підтримку ще одного мужа глибокої віри, Митрополита Андрея Шептицького, який мав велику впевненість щодо вибору свого наступника. Будучи арештованим радянською владою в 1945 році лише шість місяців після свого обрання на Митрополита-Главу нашої Церкви, він ніколи не втратив віри у воскреслого Господа, ані не похитнувся як головний пастир Розп'ятої Церкви у підпіллі, ніколи не сумніваючись, що момент воскресіння наступить. Навіть коли його відпустили після 18 років ув'язнення і вислали на Захід у віці 71 рік, він ніколи не забував про свою відповідальність за зранену і переслідувану паству за залізною завісою, і водночас приносив нове життя й енергію Церкві в діаспорі, закликаючи до створення Синоду Єпископів цілої нашої Церкви, об'єднаної в один Патріархат. Ця велика візія і невтомна праця принесли плоди ще за його життя. Але він не став свідком найбільшого плоду своєї діяльності - відродження Української Греко-Католицької Церкви в Україні - яке розпочнеться за якихось п'ять років після його смерті у Римі в 1984 році.
Впродовж останніх 25 років наша Церква в Україні мала змогу вільно і відкрито промовляти «Христос Воскрес!», і в умовах сьогоднішнього вторгнення і війни цей оклик має звучати ще голосніше. Якщо життя Патріарха Йосифа чогось нас навчило, то це те, що ми досягаємо зірок через труднощі, що й було його єпископським гаслом («Через терен до зірок»). Тут в Канаді, ми також маємо труднощі, може іншого характеру, та не менш важкі. Ми живемо в суспільстві, де безбожність видається нормою, і де святість людського життя є мабуть під більшою загрозою, аніж в Україні. Недавно Блаженніший Святослав зазначив, що він більше хвилюється за наших священиків і вірних тут, аніж за тих, що на передовій. Виклики та труднощі, пережиті під час посту, є нічим в порівнянні з викликами, що їх зазнає наша віра кожного дня, коли ми і наші діти переживають напади тих цінностей, що суперечать Євангельському вченню. Зараз настав час поручити ці труднощі і випробування Воскреслому Христові. Ми не повинні їх заперечувати, чи забувати про них, але зі серцями сповненими довіри, дозволимо кожній частині нашого буття воскреснути, відродитися і повернутися до життя у Христі.
Цього року ми також відзначаємо 150 років утворення Канадської Конфедерації. Як канадці, ми маємо багато привілеїв та свобод, яких немає в інших частинах світу, але як суспільство, ми наче щораз більше віримо, що ми є творцями нашого добробуту. Ми продовжуємо співати «Боже, зберігай нашу землю у славі та волі», але чи ми справді в це віримо? Христове Воскресіння є чудовою нагородою для нас, як канадців і християн, пригадати, що наш Небесний Отець є «джерело усякого досконалого добра, що сходить на землю», а найбільшим з них є життя у Воскреслому Христі, і що ми покликані свідчити про це перед нашими співгромадянами словом і ділом. Як Патріарх Йосиф нагадує нам словами Святого Павла, ми маємо «одягнути зброю світла», котра захищає нас від темряви і зла. Своїм власним життям, через силу Воскресіння, ми можемо змінити світ. Саме це є покликанням, яке ми отримали від Ісуса, «нехай ваше світло сяє для інших, щоб вони могли бачити ваші добре вчинки і прославляти вашого Отця на небі». (Мт. 5:16)
«Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував!» Нехай Христос, що перебуває в наших серцях, родинах і живих парафіях, дарує життя усім. В цей празник Христового Воскресіння, ми молимося, щоб любов Божа заповнила ваші серця, а через вас, серця усіх.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Щиро ваші у Христі,
