TO YOUR CROSS, O MASTER, WE BOW IN VENERATION
March 19, 2017
Venerating the Lifegiving Cross on the 3rd Week of the Great Fast and during the following week…
Archeparchy of Pittsburg has a brief explanation on the Veneration of the Holy Cross (← click here), where the tradition of the 3rd Sunday of Lent is mentioned.
--------------------------------
A young theologian Maksym Tymo speaks about the spiritual journey of the Great Fast – especially in the light of the liturgical practoce. In this video he speaks about the significance of the Venration of the Lifegiving Cross on the 3rd Sunday of Lent.
Третій тиждень посту - повернення до дому Отця
Богослужіння третього тижня святого Великого посту мають тематичні особливості, які можуть викликати в нас певне здивування. Протягом цього тижня богослужіння пропонують нам заглибитися у зміст притчі Ісуса про 
милосердного Отця і блудного сина. Правдоподібно, це пов’язано з тим, що давніше існувала інша структура Великого посту, згідно з якою в другу неділю читали саме Євангеліє від Луки 15, 11-32.
Це одна з найвідоміших євангельських притч, яка наповнена багатьма важливими деталями і символами. Ми зараз не ставимо за ціль всіх їх пояснити. Зосередимося лише на кількох важливих аспектах цієї притчі, які часто виринають в молитовних текстах вечірні та утрені цього тижня. автори піснеспівів, як завжди, пропонують нам молитовну екзегезу євангельського тексту.
Втрата гідності. В батьківському домі син має все, що йому потрібно, однак в певний момент він вирішує віддалитися. Покидаючи рідний дім, син своєю поведінкою фактично демонструє зневагу щодо батька. Син показує, що маєток, який батько приготував для нього і щедро йому віддає, є важливіший для нього, ніж сам батько. Віддалившись в далеку країну, син використовує всі ті ресурси, які отримав від батька. Однак стається щось несподіване: будучи вільним, маючи багато можливостей, до сина приходить відчуття трати своєї гідності. Він починає розуміти, що втратив гідність синівства і що вона є набагато важливішою за будь-що інше. Син згадує про Отця в той момент, коли приходить до себе. У каноні утрені зустрічаємо дуже цікаві слова, які людина
промовляє до Бога: "Весь був я поза собою..., але прийми мене, Христе, як блудного (сина)!” Глибокий зміст цих слів стає більш зрозумілим і очевидним, якщо порівняємо його з текстом самої притчі. Поворотним і ключовим є момент, коли син усвідомлює своє тяжке становище, свою деградацію. І цей момент євангелист описує так: “Опам’ятавшись, він сказав він у собі: встану та й піду до батька мого” (пор.: Лк. 15, 17) (в українському перекладі є: “І сказав він до себе”, але в оригінальному тексті дослівно: “сказав у собі”). Тобто навернення сина починається у момент, коли він повертається до себе самого, починає відчувати себе. Таке віднайдення себе є необхідною умовою для того, аби ми могли будувати нормальні стосунки і з Богом, і з ближнім.
Але якою б безвихідною ситуація не виглядала, все можна змінити - вирішити повернутися до Отця, в Його обійми. Ми часто виражаємо це в молитовних текстах стихир:
Як блудний, відступив я від благодаті Твоєї, Господи, і багатство розтратив благости; до Тебе, Благоутробного, прибіг я, взиваючи Тебе, Боже: согрішив я, помилуй мене (стихира вечірні п'ятниці третього тижня Посту).
Ілюзія самодостатності. Син піддається небезпечній ілюзії - бути самодостанім та самостійним. Він гадає собі, що, віддалившись від дому батька, зможе стати вільним і успішним. Але стається зовсім протилежне - він стає рабом "лукавих громадян" далекої країни, під якими слід розуміти різні гріховні пристрасті, якими диявол поневолює людину. Віддалившись від Бога, син потрапив в неволю чужинця, ворога людського роду. Ця тематична лінія притчі, а відтак і літургійних текстів, розкриває нам дуже глибоку правду: людина насправді може стати повноцінною, розвинутою і самостійною лише тоді, коли вона перебуває у близькості з люблячим Богом. Повертаючись до дому Отця, я стаю по справжньому свобідним.
"Як блудний син, і я, нещасний, втратив гідність синівства; споживаю корм, ніби невільник, разом з безрогами, та не насичує мене така пожива. Тому вертаюся до Тебе, як милосердного Отця, якого я зухвало покинув. Тепер покірно повернувшись, розкаяно кличу: Я згрішив проти неба і перед Тобою, Отче, але подай мені навернення і велику милість"(стихира вечірні четверга третього тижня Посту).
Їжа, яка не живить. Ще один аспект притчі дуже влучно поєднується з часом Посту. Син має можливість отримувати все з рук свого люблячого Отця. Але він покидає дім і віддаляється в далеку країну. Там він споживає багато різної їжі, якої тільки хоче, не обмежуючи себе ні в чому. Але з часом усвідомлює, що це пожива, яка наповнює, але не насичує серця, не втамовує внутрішнього голоду. Ця ситуація блудного сина переконує нас в тому, що людина не може існувати без поживи. Але пожива буває дуже різною. Християнська ідея посту якраз полягає в тому, щоб зважати на те, яку їжу ми споживаємо, яка їжа для нас корисна, а яка приносить шкоду, яка насичує серце, а яка віддаляє нас від Отця, яка їжа походить з Божої долоні, а яка з руки ворога.
"Хоча синівська гідність доброго Отця на мені була, та я, нерозумний, того не збагнув і сам позбавив себе слави, грішно розтратив багатство благодаті. Не маючи достатньо божественної поживи, я підлещувався бридкому чужинцеві, а він послав мене на власне поле, згубне для душі; і в рабстві пристрастей й облуди життя моє минало, на пасовиську зі скотом, та без насичення. Однак, вертаюся і кличу до Тебе, милосердного й щедрого Отця: Згрішив я проти неба і перед Тобою, - благаю, спаси мене" (стихира вечірні середи третього тижня Посту).
Отож, основною тематичною особливістю богослужінь третього тижня Посту є усвідомлення факту нашого відпадіння від Бога і того життя, яке Він нам дарує, а також молитовне благання про навернення до Бога, який є щедрий, чуйний і милостивий і повернення до дому Отця. Адже наша гріховність не може перекреслити чи затьмарити Його любові до нас. Парадоксальним чином вона навпаки може стати поштовхом до усвідомлення того, який "благий Господь". Як би нам не було важко, як далеко ми б не заходили, яким скрутним не було б наше становище, нам є куди повертатися - це та радісна і натхненна правда, яка допомагає нам верстати шлях Великого посту.
Максим Тимо
