PASTORAL LETTER ON THE OCCASION OF THE GREAT FAST

---------------------------------------------------------------------------------------------

[N.B. This letter was composed by the Bishops of Ukraine in particular for our brothers and sisters living in that Country. However, the insights, boldness and counsel found in the text of this letter make it helpful for all the faithful of our church throughout the world. Furthermore, one will find in the lines of this letter a message for all people of good will not only in Ukraine, but here in Canada, the U.S. and many peoples of many countries around the globe that are struggling at this Lenten period to find enlightenment to lead them out of their present crisis. – Translator]   

-------------------------------------------------------------------------------------------------

 

“Repent therefore, and turn again, that your sins may be blotted out” (Acts 3:19)

 

                                               

      

       On the eve of the Great Fast, once again, particular circumstances urge the call to repentance. By the words of the Apostle, the Church encourages us: “let us also lay aside every weight, and sin which clings so closely, and let us run with perseverance the race that is set before us, looking to Jesus the pioneer and perfecter of our faith” (Hebrews 12:1-2). The Lenten journey – a perfect opportunity to shake the bondage of sin and direct our steps onto the path that leads to the home of our Father (see Luke 15:17-18). 

      This Lenten penitential journey is prefigured in the Passover of the Old Testament – in the exodus of the chosen People of God from Egyptian slavery. Then, as now, this liberating trek of God’s children pushed against opposition and various obstacles both on the part of the Pharaoh-oppressor who in no way wants to free the captive people, but also from among the people themselves who have not totally rid themselves of the slave mentality and long for illusory stability and the power of the imperial court.

       The journey to freedom and dignity – this is an internal process of the transfiguration of a people that measures itself not by the number of steps already taken or years already lived, but by the spiritual efforts that they have made. And not only as a whole, for every person individually makes a contribution by their efforts to harmonize their thoughts, ideas and actions with Divine Law and the Lord’s holy Will. It is thus that God’s promises are realized in the history of a people: “If you walk in my statutes and observe my commandments and do them, then I will give you your rains in their season, and the land shall yield its increase, and the trees of the field shall yield their fruit…. And I will give peace in the land, and you shall lie down, and none shall make you afraid; and I will remove evil beasts from the land, and the sword shall not go through your land… I am the LORD your God, who brought you forth out of the land of Egypt, that you should not be their slaves; and I have broken the bars of your yoke and made you walk erect.” (see Leviticus 26:3-13). In this excerpt, as in many other places of Sacred Scripture, repentance is presented as obedience to God, adherence to His Commandments, which assure the people of blessing, safety and fullness of life.

       At the same time, Egyptian captivity serves as an image of a person and a nation that are caught in the snares of sin, deprived of true freedom, humiliated in their dignity, bereft of hope and joy. To observe the root cause of such a destitute and gloomy state of affairs already sets one midway on the path to liberation – in a similar way that making the right diagnosis is half way to overcoming the illness. What diseases threaten us today and strive to destroy within us the image and likeness of God?

       One of the most difficult sins that we inherited from the Communist past is contempt for human life, especially for unborn children. The Soviet Union was the first state in the world to legalize the killing of the unborn. Even though we are already living a quarter century as an independent nation, this shameful crime is still carried out to this day in our medical institutions that, rather than being places where human life is protected, become place of the execution of the most innocent and defenceless persons – our children. As the result of abortion about 150 thousand Ukrainian children perish each year. For this grave offence, we need to ask forgiveness of God, because intentional homicide is a sin that cries out to heaven for vengeance. And the responsibility for this is not only borne by the woman who dares to take such a step, but also the father of the unborn child and family members that do not intervene – not to mention the medical staff and all those directly involved with this crime. 

       Another moral evil that is destroying the living strength of our people is alcoholism. The level of alcohol consumption in Ukraine is one of the highest in the world and has reached the signs of a national epidemic. According to official statistics alone over 40 thousand deaths are caused annually by the abuse of alcohol. It is sad that against the backdrop of external aggression this disease spreads across our people as a more threatening force and often strikes those who survived the horror of war and can not find respite for their wounded souls within their immediate or wider surroundings. The Lord desires to heal all the wounds of our people and we, understanding that alcoholism often is merely a symptom of deeper crises and hardships, want to remind that the sin of drunkenness has never solved any problems, but only exacerbates them, throwing its victims into the abyss of despair, degradation and a gradual death. The only salvation from this evil is sincere repentance and the making of a resolute step on the road to recovery which will come to pass through the person’s determined cooperation with Divine Grace.

       If we desire to live a Godly life, we must learn respect toward just laws upon which every civilized society is based. Here we must begin with the most rudimentary – for example: obeying traffic laws.

       The example in adhering to the laws for all citizens must come from those that are called the lawmakers. However, today many of them rather become public sinners, openly flouting working sessions and blatantly neglecting their important responsibilities before the whole country. Even worse, they pass laws that provide for the enrichment of the rich and drive to poverty regular people and push unprotected citizens to the limits of survival.

       There is another area in which the moral state of our society is revealed… this is our attitude to the environment. The well-known notion that “we do not inherit the earth from our ancestors; we borrow it from our children” reminds us of our accountability before the Creator and before the next generation as to how we treat God’s creation.

       A special call to repentance we direct to certain categories and groups in our society that control in their hands considerable resources and authority, yet frequently abuse them to the detriment of the people and the country. We wish to remind them of the words of Pope Francis spoken on the occasion of the Jubilee Year of Mercy: “I direct this invitation to conversion even more fervently to those whose behaviour distances them from the grace of God. I particularly have in mind men and women belonging to criminal organizations of any kind. For their own good, I beg them to change their lives. I ask them this in the name of the Son of God who, though rejecting sin, never rejected the sinner. Do not fall into the terrible trap of thinking that life depends on money and that, in comparison with money, anything else is devoid of value or dignity. This is nothing but an illusion! We cannot take money with us into the life beyond. Money does not bring us happiness. Violence inflicted for the sake of amassing riches soaked in blood makes one neither powerful nor immortal. Everyone, sooner or later, will be subject to God’s judgment, from which no one can escape…. The same invitation is extended to those who either perpetrate or participate in corruption. This festering wound is a grave sin that cries out to heaven for vengeance, because it threatens the very foundations of personal and social life.” (Misericordiae vultus, 11 April 2015, n. 19)

       We are convinced that by making an examination of conscience and by analyzing one’s actions, words and thoughts with regard to their conformity to the commandments of God and His Church, each of us will discover - besides those enumerated above - our own sinful weaknesses and passions. Let us admit them sincerely in Confession and persistently uproot them from our lives, because they hold us back on our way to our Heavenly Father and rob us of the joy and happiness of children of God.

       Beloved in Christ! The Great Fast is an ideal time to change our lives and the Mystery* of Confession is that privileged place where we Christians encounter the merciful God to rid ourselves of the shackles of sin and renew in us our dignity as children of God.

       Besides the five conditions for a good Confession (i.e. examination of conscience; sorrow for our sin; a sincere and complete acknowledgement of our sin; decision to mend our ways; and the performance of our penance), of which we encourage you to call to mind from the catechism section of your prayer books, we also want to draw your attention to a few elements, which, we hope will assist you in experiencing the Mystery* of Confession with greater benefit to your soul.

       First, one ought to overcome the temptation to leave repentance for later. Because it often happens that we, although aware of situations when people unexpectedly die before their time, and even though our conscience bothers us or we hear in church the call to conversion - we still find thousands of arguments to tell ourselves and God: “not just now”. Such procrastination is very dangerous because it threatens our eternal salvation. Practicing Christians understand this well, and they strive not only to go regularly to Holy Confession, but they pray daily for the grace not to die without the Holy Mysteries*. 

       Furthermore, one must prepare for Confession with prayer for: the ability to see one’s sins; for wisdom for the priest-confessor; for the courage to admit before him our transgressions and; for the humility to receive his instruction and counsel.

       It is important to also consider that Confession requires a certain amount of time. A great opponent to this is haste - on the part of the priest-confessor and on the part of the penitent. It is no wonder that a Confession made under such conditions brings neither the appropriate results nor the desire to confess more frequently.

       Finally, Confession, like Communion needs to be consistent. Long intervals dull our conscience and weaken our ability to react toward sin, permitting small infractions to take root in our soul and to grow in time into pernicious passions and habits which will be much more difficult to overcome.

       Beloved in Christ! We begin the Lenten journey of repentance and conversion. We go to meet the Resurrection. Let us not be intimidated by the gravity or abundance of our sins, because Christ by His death and resurrection has conquered all sins and He desires to grant to everyone - forgiveness, healing and life to the full. So, let us all approach with faith the altar of grace which is the Holy Mysteries of Penance and the Eucharist so that the light of Divine mercy and Divine love would dispel the darkness of sin and death from our personal life, family life and the life of our society. During this Fast may we all be able to take one more big step out of the house of sinful enslavement and toward our personal resurrection, as well as that of our family and our people. Then we will sing the paschal hymn that will become the harbinger of our decisive victory in the resurrected Christ: “We celebrate the victory over Death, the destruction of hades, and the birth of a new eternal life. With joy, we sing of the One Who did this - the only Blessed One, the God of our fathers, worthy of all praise.” (Canon from Resurrection Matins)

 

The Blessing of the Lord be upon you!

 

On behalf of the Synod of Bishops of the Kyiv-Halych Major Archiepiscopate

 

 

Issued in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ on the day of our Venerable and God-bearing Father - Anthony the Great.

30 January 2017 A.D.

 

We entrust the Pastors with the reading of this Pastoral Message to the Faithful after every Divine Liturgy on Cheese-fare Sunday, 26 February 2017.

 

* The term “Mystery” in this letter invariably

corresponds to the western term “Sacrament”)

 

 

Покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті (Ді. 3, 19).

 

Дорогі в Христі!

 

       Напередодні Великого посту знову особливої актуальності набирає заклик до покаяння. Словами апостола свята Церква спонукає нас: «Відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри» (Євр. 12, 1-2). Великопісна мандрівка – слушна нагода вийти з неволі гріха і скерувати свої кроки на дорогу, що веде до Дому Отця (пор. Лк. 15, 17-18).

       Прообразом цієї великопісної покаянної мандрівки є старозавітна пасха – вихід вибраного народу Божого з єгипетської неволі. Тоді, як і тепер, цей визвольний похід Божих дітей наштовхувався на протидію і різні перешкоди – з боку гнобителя-фараона, який ніяк не хоче відпустити поневолений народ, але і зсередини самого народу, що не цілковито позбувся психології раба і тужить за примарною стабільністю та силою імперського двору.

       Мандрівка до свободи і гідності – це внутрішній процес преображення народу, який вимірюється не числом пройдених кроків чи прожитих років, а духовними зусиллями, що їх зробив народ, а в ньому – кожна людина, зокрема задля узгодження своїх думок, ідей і поведінки із Божим законом та Господньою святою волею. Так в історії народу здійснюється Божа обітниця: «Коли ходитимете в моїх установах і пильнуватимете мої заповіді, і будете їх виконувати, то я насилатиму вам дощі о відповідній порі, і земля даватиме свій урожай, і дерево, що в полі, приноситиме свої плоди… Я встановлю мир і ніхто не буде вас турбувати  і меч не проходитиме по краю вашім… Я – Господь, Бог ваш, що вивів вас із Єгипетської землі, щоб ви не були там рабами; я поломив занози ярма вашого, щоб ви ходили випростані» (пор. Лев. 26, 3–13). У цьому уривку, як і в багатьох інших місцях Святого Писання, покаяння представлене як послух Богові, вірність Його Заповідям, що запевняє народові благословення, безпеку і повноту життя.

       Водночас єгипетська неволя – це образ людини і народу, які перебувають у тенетах гріха, обділені справжньою свободою, принижені у своїй гідності, позбавлені надії та радості. Побачити першопричини такого злиденного і безпросвітного стану речей – це вже половина визвольного шляху, подібно як поставити діагноз означає наполовину подолати недугу. Які ж недуги сьогодні загрожують нам і намагаються знищити в нас Божий образ і подобу?

       Одним із найважчих гріхів, який ми успадкували від комуністичного минулого, є зневага до людського життя, зокрема до життя ненароджених дітей. Радянський Союз був першою державою у світі, що легалізувала вбивство ненароджених. Хоча ми вже чверть століття живемо в незалежній державі, цей ганебний злочин донині здійснюється в наших медичних закладах, які, замість того щоб бути місцями захисту людського життя, стають місцями страти невинних і найбільш беззахисних осіб – наших дітей. Щороку внаслідок абортів гине близько 150 тисяч українських дітей. За цю важку зневагу Бога маємо просити прощення, бо навмисне чоловіковбивство – це гріх, що кличе про помсту до неба, а відповідальність за нього несе не тільки жінка, що насмілюється на такий крок, а й батько ненародженої дитини й рідні, які не протидіють цьому, не кажучи вже про медиків та всіх безпосередньо причетних до цього злодіяння.

       Іншим моральним злом, що нищить життєві сили нашого народу, є алкоголізм. Споживання алкоголю в Україні – одне з найвищих у світі і набуло ознак національної епідемії. Лише за офіційними даними зловживання спиртним спричинює щороку понад 40 тисяч смертей. Прикро, що сьогодні на тлі зовнішньої агресії ця недуга поширюється в нашому народі із ще більш загрозливою силою і нерідко вражає тих, котрі пережили жахіття воєнних дій і не знаходять порятунку від душевних травм у ближчому і дальшому оточенні. Господь прагне зцілити всі рани нашого народу, а ми, розуміючи, що алкоголізм часто є лише симптомом глибших криз і труднощів, хочемо нагадати, що гріх пияцтва ще ніколи не вирішив жодної проблеми, а тільки поглиблював їх, кидаючи своїх жертв у безодню безнадії, деградації та поступового вмирання. Єдиним порятунком із цього зла є щире покаяння та рішучий крок на дорогу зцілення, що довершується витривалою співпрацею людини з Божою благодаттю.

       Якщо ми прагнемо жити по-Божому, маємо вчитися поваги до справедливих законів, на яких базується кожне цивілізоване суспільство. Тут треба починати з елементарного, наприклад із дотримання правил дорожнього руху.

       Взірцем у додержанні законів для всіх громадян мають бути ті, кого звуть законотворцями, – натомість сьогодні багато з них перетворюються на публічних грішників, відверто ігноруючи робочі засідання і нехтуючи на очах у всієї країни своїми важливими обов’язками, чи ще гірше – приймають закони, котрі сприяють збагаченню багатих, а доводять до зубожіння звичайних людей і ставлять на межу виживання соціально незахищених громадян.

       Ще одна ділянка, в якій чітко проявляється моральний стан нашого суспільства, – це ставлення до довкілля. Відома теза, що ми не успадкували землю в наших батьків, а взяли її в борг у наших дітей, нагадує нам про відповідальність як перед Творцем, так і перед прийдешніми поколіннями за те, як ми ставимося до Божого створіння.

       Особливий заклик до покаяння скеровуємо до певних категорій і груп у нашому суспільстві, які зосереджують у своїх руках значні ресурси та повноваження, але нерідко зловживають ними зі шкодою для держави і народу. Хочемо нагадати їм слова Папи Франциска, сказані з нагоди Ювілейного року Божого милосердя: «Своє запрошення навернутися я із ще більшою інтенсивністю скеровую до тих чоловіків і жінок, які належать до злочинних груп, хоч би які вони були. Заради вашого блага прошу вас змінити життя. Прошу вас в ім’я Сина Божого, який хоч і боровся з гріхом, та ніколи не відкинув грішника. Не впадайте у страхітливу пастку думати, що життя залежить від грошей і що перед ними все стає позбавлене цінності й гідності. Це лиш ілюзія. Ми не заберемо грошей із собою по смерті. Гроші не дадуть нам справжньої радості. Насильство, вжите для здобуття грошей, з яких крапає кров, не зробить людину ні сильною, ні безсмертною. Для всіх, раніше чи пізніше, настане суд Божий, від якого ніхто не зможе втекти… Той самий заклик нехай досягне людей, які підтримують корупцію чи беруть у ній участь. Ця гнила рана суспільства – тяжкий гріх, що волає до неба, оскільки вціляє в самі основи особистого та суспільного життя» (Булла «Misericordiae vultus» («Обличчя милосердя»), 11 квітня 2015 року).

       Переконані, що, роблячи іспит сумління й аналізуючи свої вчинки, слова й помисли на їх відповідність Божим і церковним заповідям, кожен із нас виявить, крім вищеперелічених, і власні гріховні немочі та пристрасті. Визнаваймо їх щиро у Сповіді та витривало викорінюймо зі свого життя, бо вони стримують наш рух на шляху до Небесного Отця і позбавляють нас радості та щастя Божих дітей.

       Дорогі в Христі! Великий піст – це  слушний час для зміни життя, а Таїнство Сповіді є привілейованим місцем, де ми, християни, зустрічаємо милосердного Бога, щоб позбутися гріховних оков та відновити в собі гідність дітей Божих.

       Попри п’ять умов доброї Сповіді (іспит сумління, жаль за гріхи, щире і повне визнання гріхів, постанова виправитися і виконання покути), які заохочуємо вас пригадати собі з катехизмової частини в молитовнику, хочемо звернути вашу увагу на кілька елементів, котрі, як сподіваємося, допоможуть вам краще і з більшою користю для душі переживати Таїнство Сповіді.

       Передусім слід подолати спокусу відкладати покаяння на пізніше. Бо часто трапляється, що ми, хоча знаємо про випадки, коли люди передчасно і несподівано вмирають, хоч відчуваємо докори сумління і чуємо в церкві заклик до навернення, усе ж знаходимо тисячі аргументів, щоб сказати собі й Богові: «Ще не тепер». Таке відтягування дуже небезпечне, бо ставить під загрозу наше вічне спасіння. Добре це розуміють практикуючі християни, які намагаються не лише регулярно приступати до святої Сповіді, а й щоденно моляться про ласку не померти без Святих Таїнств.

       Окрім цього, до Сповіді слід готуватися молитвою – про здатність бачити свої гріхи, про мудрість для сповідника, про відвагу визнати перед ним наші провини і про смирення прийняти його науку і поради.

       Важливо зважити й на те, що Сповідь потребує певного часу. Великим ворогом у цьому є поспіх, як з боку священика-сповідника, так і з боку самого каяника. Не дивно, що здійснена в таких обставинах Сповідь не приносить ані належних плодів, ані бажання частіше сповідатися.

       Нарешті, Сповідь, як і Причастя, має бути регулярною. Бо тривалі перерви притуплюють наше сумління і ослаблюють нашу здатність реагувати на гріхи, дозволяючи малим провинам закоренитися в душі і з часом перерости в згубні пристрасті та звички, які вже буде набагато важче подолати.

       Дорогі в Христі! Розпочинаємо великопісну мандрівку покаяння і навернення. Ідемо назустріч Воскресінню. Нехай нас не лякає важкість або чисельність наших гріхів, бо Христос своєю смертю та воскресінням подолав усі гріхи і всім прагне подарувати прощення, зцілення і повноту життя. Тож приступаймо всі з довір’ям до престолу благодаті, яким є Святі Таїнства Покаяння і Євхаристії, щоб світло Божого милосердя і Божої любові проганяло з нашого особистого, родинного та суспільного життя темряву гріха й смерті, та щоб ми всі у цьому Пості могли зробити ще один великий крок виходу з дому гріховної неволі назустріч воскресінню – особистому, родинному й народному. Тоді зможемо співати пасхальну пісню, яка стане провісницею нашої остаточної перемоги у воскреслому Христі: «Святкуємо перемогу над смертю, знищення аду, іншого життя вічного початок, і, радіючи, оспівуємо Того, що це вчинив, - єдиного благословеного отців Бога і препрославленого» (Канон Пасхальної утрені).

 

Благословення Господнє на вас!

 

Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства

 

 

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Преподобного і богоносного отця нашого Антонія Великого,
30 січня 2017 року Божого