Вих. ВА 25/313
РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ
БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА
Високопреосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим
І ось вам знак: ви знайдете дитя сповите,
що лежатиме в яслах (Лк. 2, 12).
Христос народився! Славімо Його!
Дорогі в Христі!
Сьогодні вся Вселенна вітає народженого між нами Спасителя: ангели співають, пастушки поклоняються, царі зі звіздою подорожують. Мир Божий сходить до розгубленого й заклопотаного людства, що отримує світло надії, яке сяє над цілим світом з убогого Вифлеєму! Різдво – це свято наближення Бога – Ісуса-Творця, «через якого все постало» – до людини, свого сотворіння. Яке незбагненне таїнство! Слово Боже втілюється у свій образ: Бог стає людиною, створеною на Його образ і подобу. Він стає одним із нас, живе поруч, поділяє все наше, бере на себе людські немочі й терпіння, щоб ми могли відчути Його безустанну близькість і жити в радісній свідомості, що в кожну мить «з нами Бог!».
У Різдві Христовому безмежний Бог обмежує себе, Всемогутній входить у неміч новонародженої дитини. «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина…» (Флп. 2, 6–7). Бог Отець через свого Сина в людському тілі жертвує себе людині силою благодаті Святого Духа. Та саме це Божественне самообмеження відкриває нам двері до Божої безмежності в любові та силі. Через нього людині дарується доступ до повноти життя в Христі: і до повноти людської гідності та величі, і до повноти причастя вічності. Бо, як навчає апостол Павло, наш люблячий Отець, даруючи нам Ісуса, забажав, «щоб уся повнота перебувала в Ньому» (Кол. 1, 19).
Приходячи до нас у вигляді слуги, Господь занурюється в темряву людської байдужості та ненависті, у біль і страждання кожного: дитини й старця, полоненого під тортурами, тата й мами, які плачуть над утраченою дитиною. Як Дитя, Він плаче разом із родинами, що втратили близьких від російських ракет, і втирає сльози тим, хто позбувся всього – рідних, майна, міста чи села.
Однак занурюється Він у нашу темряву, щоб стати нашим Світлом і там, де зло сіє смерть, відкрити небо, аби ті, що плачуть, могли разом із пастушками почути провіщення радості від ангела, який каже нам цієї різдвяної ночі: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь. І ось вам знак: ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 10–12).
Святкувати Різдво означає прийняти радість, що приходить не від людей, а від Бога; не від землі, а з неба; не від людського успіху, а від Божественної самопожертви заради нашого спасіння.
Для нас нині святкувати Різдво – це стати також здатними до самообмеження, щоб відкрити у своєму серці (своєму домі та своїй парафії) місце для Ісуса з Марією та Йосифом. Самопожертва в ім’я любові до Бога і ближнього приносить небесну радість, бо ми створюємо простір життя і порятунку для тих, кому жорстокість війни загрожує раною чи смертю. Радість народжується в тому, що ми стаємо співучасниками захисту й збереження людського життя – передусім найслабших і найменш захищених серед нас. Якщо сьогодні шукаєш знаку, сигналу та вказівника, де знайти радість, почуй ангельські слова: «І ось вам знак: ви знайдете дитя…».
Щоб ця радість не минула нас, пожертвуймо чимось своїм задля немочі ближнього! Як пастушки, вийдімо із «зони комфорту», поспішімо до сучасного Вифлеєму, який, можливо, недалеко від нас: серед немічних та вразливих у нашому будинку, місті чи селі. Завітаймо до них, шукаючи тієї радості й ділячись тим, що самі вже отримали. Тоді наша коляда стане всемогутньою, стрепене темряву на землі та відкриє небеса для Божого світла серед нас.
Сьогодні святкувати Різдво в Україні – це водночас виклик і християнський подвиг! Ворог людського роду намагається занурити нас у холод і темряву, – темряву не лише фізичну, позбавляючи електроенергії та тепла, а й у темряву розпачу, зневіри, маніпуляцій і торгування долею нашого народу в порожніх спробах умиротворити злочинця.
Те, що відбувається щоночі в українських містах і селах, виходить далеко поза межі розуміння війни в цивілізованому світі. Перед нами – не просто війна, а навмисне, систематичне, сплановане й технологічно забезпечене масове вбивство невинних: жінок, старців, дітей, яких ворог щоночі спалює живцем у власних домівках ракетами та дронами. Сьогодні Україна подібна до тієї заплаканої матерi, про яку говорить пророк: «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає» (Єр. 31, 15).
Та серед цієї темряви пробивається небесне світло Христа. Тож святкуймо сміливо й радісно, бо святкувати Різдво в Україні – це перемагати! А на поселеннях – це стояти, огортати своїх сестер і братів в Україні молитвою й розділяти перемогу. Поміж нами, в Україні і на поселенням, народився наш Спас – Христос! Нас хочуть занурити в темряву і холод, а ми зігріваємо й освітлюємо одне одного відкритими серцями, у яких для Дитятка Ісуса знайшлося так багато місця!
У самообмеженні та самопожертві, навіть серед виснаження і втоми, ми навчилися відновлювати сили і стійкість вірою в те, що «з нами Бог». Його неміч нас зміцнює, а вбогість збагачує! Наш багатий християнський досвід віри сьогодні може збагатити й звеселити цілий світ:
Возвеселімся всі разом нині:
Христос родився в бідній яскині!
Посліднім віком став чоловіком,
Всі утішайтесь на землі.
Та щоб святкувати Різдво щодня, кожен має зробити власний вибір. Один із наших бойових командирів сказав до кожного українця: «Війна не закінчиться без тебе!». Так і сьогодні – різдвяна самопожертва потребує участі кожного згідно з покликанням та відповідальністю. Різдвяна радість не прийде без тебе, сину чи доню нашої Церкви і нашого народу, хоч би де ти жив і що робив. Кожен мусить зробити свій вибір в ім’я Життя—Дитятка Ісуса, що народився між нами в бідній печері, у яслах на сіні!
У цей світлий день Різдва Христового вітаю кожного з вас теплом Божої безустанної близькості. Обіймаю тих, хто далеко від рідної землі, кого війна розлучила з найріднішими, дружин, які чекають повернення з фронту своїх чоловіків, і дітей, які моляться, щоб тато якнайшвидше повернувся додому.
Особливо вітаю наших діточок, які вже поспішають зі співом прадавніх колядок до наших домівок, щоб нести різдвяні віншування! Нехай ці маленькі благовісники перемоги України не йдуть від нас із порожніми руками!
З глибокою вдячністю в серці вітаю наших військових, волонтерів, медиків, енергетиків і рятувальників. Ви є носіями надії, невтомно захищаючи, підтримуючи та зберігаючи життя нашого багатостраждального люду.
Вітаю тих, хто на фронті, на окупованих територіях, у лікарнях. Особливо засилаю різдвяні вітання і побажання усякого гаразду тим, хто втратив домівку, і тим, хто дав прихисток – фізичний і духовний – потребуючим, в Україні чи за кордоном. Бажаю, щоб ви відчули бодай крихту домашнього затишку та різдвяної радості.
З Різдвом Христовим обіймаю тих, хто оплакує втрату загиблих і зниклих безвісти, тих, хто опікується пораненими в лікарнях, і тих, хто трудиться над поверненням полонених і насильно депортованих.
Від щирого серця уділяю всім вам батьківське благословення і бажаю кожному, від наймолодшого до найстаршого, радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, переможного, мирного і благословенного прийдешнього року. Оновімо нашу здатність світити й зігрівати одне одного різдвяним світлом, колядою та молитвою. Тоді жодна темрява й холоднеча нас ніколи не подолає!
Христос народився! Славімо Його!
† СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,
6 грудня 2025 року Божого
