Під безкраїм небом Манітоби, де величні куполи «Катедри в преріях» сягають небес, відбулася глибока духовна мандрівка. З 15 по 17 серпня 2025 року Українська католицька церква Непорочного Зачаття та Ґротто Матері Божої Люрдської в Кукс-Крік стали місцем виявлення віри, приймаючи 71-шу щорічну Успенську прощу. Цьогорічне зібрання мало особливе значення, адже саме цю церкву було обрано одним із трьох визначених місць паломництва в рамках Ювілейного Року, що привабило сотні вірних у пошуках благодаті, віднови та надії.
Проголошення Надії
Проща розпочалася у п’ятницю ввечері, 15 серпня, оповита лагідним світлом призахідного сонця. Повітря наповнилося словами відмовлення Вервиці, яку провадила Ліга Українських Католицьких Жінок Канади. Цей молитовний початок підготував усіх духовно до Архиєрейської Божественної Літургії, яку очолив Його Високопреосвященство, Митрополит-Архиєпископ Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, у співслужінні з Його Преосвященством, Владикою Андрієм Рабієм, та духовенством архиєпархії.
У своїй проповіді отець Стефан Тиравський глибоко та чудово розкрив центральне таїнство свята. Празник Успіння Пресвятої Богородиці, зазначив він, «це не просто спомин про смерть. Це проголошення надії. Бо навіть у своєму успенні Богородиця вказує нам шлях до вічного життя». Він закликав прочан бачити її відхід не як скорботний кінець, а як «славний перехід до повноти життя в Царстві Божому». Він запросив усіх присутніх прийняти дух Ювілею, наслідувати смирення та віру Марії і дозволити Божі благодаті преобразити своє життя.
Він завершив проповідь щирою молитвою за духовну обнову та мир: «Нехай цей Ювілейний рік стане для нас часом для оновлення нашої віри, зміцнення нашої надії та поглиблення нашої любові до Бога та ближніх… Нехай він принесе довгоочікуваний мир на українській землі… Пресвята Богородице, спаси нас!»
Після Літургії прочани зібралися в церковній залі для спілкування, смакуючи місцевою солодкою кукурудзою, тістечками та кавою.
Хода Віри, Дорога до Миру
Суботній ранок видався сонячним і ясним — ідеальний день для фізичної та духовної мандрівки, що чекала попереду. Понад 90 прочан на чолі з отцем Михайлом Хоміцьким та отцем Теоктистом Міщуком, ЧСВВ, вирушили у 19-кілометрову пішу прощу. Кожен крок був молитвою, кожен кілометр — нагодою для роздумів та сповіді, що торувало шлях духовної витривалості під відкритим небом.
Після ходи та відпочинку молитовний день продовжився Хресною Дорогою та ще однією Божественною Літургією, що дозволило вірним продовжувати своє глибоке єднання з Господом. Прекрасна погода відчувалася як божественні обійми, наче підтверджуючи благість цього зібрання.
Згодом один з прочан поділився потужним свідченням про зцілюючу силу ходи: «Я тут [у Канаді] вже рік і раніше щодня прокидався з тривогою та неспокоєм. Але після суботньої пішої прощі я вперше прокинувся зі спокійним серцем».
Мати Надії Веде Своїх Дітей
Неділя, останній день прощі, розпочалася з Панахиди, яку відслужив отець Тарас Ковч, теперішній парох, на сусідньому цвинтарі на могилі отця Филипа Рю, отця-облата Марії Непорочної (OMI), колишнього пароха та архітектора величної церкви Непорочного Зачаття у Кукс Крік.
Кульмінацією прощі стала Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив Його Високопреосвященство, Архиєпископ-емерит Стефан Сорока, колишній Митрополит Філадельфійської архиєпархії. Парафіяльний хор наповнив ґротто піднесеним співом, зносячи кожне серце в молитві.
У своїй проповіді Архиєпископ Сорока переплів теми прощі та Ювілейного Року, закликаючи всіх стати «Прочанами Надії». Він зазначив, що чесноту надії не можна сприймати як почуття простого оптимізму, а як «дар» від Бога і «завдання» для християн — дар спасіння і завдання відповісти на нього власною вірністю. Він вказав на «Святі Двері» Ювілею як на знак того, що шлях до Бога відкритий для всіх, заохочуючи кожного йти ним зосереджено та запрошувати інших.
Архиєпископ Стефан далі закликав вірних активно плекати цю надію у своєму повсякденному житті. «Надія — це не пасивне очікування кращих днів, — підкреслив він, — це діяльна чеснота, духовний м’яз, який ми повинні тренувати». Він говорив про спокусу впасти в цинізм чи відчай, особливо у світі, позначеному конфліктами та невизначеністю. «Наше завдання, — пояснив він, — бути непохитними у своїй надії. Обирати світло, коли бачимо темряву, говорити про Божу вірність, коли чуємо шепіт сумнівів. Ця піша проща, яку ви звершили, є ідеальною метафорою: іноді шлях довгий, ноги втомлюються, але ми йдемо далі, вірячи, що наша мета варта того і що Бог іде з нами».
Потім він провів прекрасну паралель між надією Пресвятої Богородиці та Пресвятою Євхаристією. «Марія у своєму великому fiat, своєму „так“ Богові, стала першим кивотом, носячи в собі джерело всякої надії. Коли ми підходимо до вівтаря і кажемо „Амінь“, приймаючи Її Сина, ми покликані робити те ж саме». Проповідник закликав усіх бачити Пресвяту Євхаристію не просто як ритуал, а як справжню поживу для нашої мандрівки надії. «Саме тут, на цій священній трапезі, ми зміцнюємося. Саме тут Сам Христос стає нашою надією, перебуваючи в нас, щоб ми могли нести Його світло, Його мир і Його непохитну надію в кожен куточок нашого життя і нашого світу».
Архиєпископ Стефан запропонував практичні способи стати «значними знаками надії»: через позитивну розмову, лагідне підбадьорення та маленькі вчинки доброти. Він продовжував вказувати на Пресвяту Богородицю як на досконалий взірець. Непохитна віра Марії та її добровільна відданість Божій волі, пояснив він, вчать нас, як «дихати повітрям надії» та ставати світочами для світу, що цього потребує.
Кожна Літургія протягом вихідних завершувалася молитвою у наміренні Святішого Отця, що дозволяло вірним, які прийняли Таїнства Сповіді та Святого Причастя, отримати повний відпуст. І немов за знаком згори, щойно завершилися Свята Літургія та освячення квітів, почав накрапати лагідний дощ — тихе благословення на оновлені душі. Бог є добрий!
Полотно Віри та Вдячності
Ця проща стала правдивим живим свідченням універсальності Католицької віри. Вона об’єднала людей різного походження — нещодавніх іммігрантів з України, що шукали розради, українців Канади, що вшановували і продовжують тримати свою духовну спадщину, родини з Філіппін та представників багатьох інших національностей. Їхні різноманітні долі були переплетені спільною вірою в Бога та спільною набожністю до Пресвятої Богородиці. Як пише святий Павло, у Христі немає поділів; усі єдині перед Богом (Гал. 3:28).
Плоди прощі були рясними. Одна прочанка ідеально підсумувала цьогорічне пережиття прощі: «Для мене це була духовна підзарядка на цілий рік». Це був час для віднайдення миру й спокою, отримання прощення та оновлення рішучості жити за Божими заповідями.
Така духовно збагачуюча проща — це сам по собі дар, з любов’ю підготовлений і подарований усією місцевою парафіяльною спільнотою. Щира подяка всіх прочан лине до отця Тараса Ковча, пароха, парафіяльної ради, парафіяльного хору за їхній прекрасний спів у неділю, а також до численних парафіян та волонтерів. Ваша невтомна праця, теплий прийом і щедра гостинність створили ту атмосферу, де могло ткатися це полотно віри і так вільно лилася Божа благодать.
Повертаючись до свого повсякденного життя, прочани з Кукс-Крік ідуть не самі. Вони йдуть як носії світла надії, з духовно зарядженими “батареями”, зі спокоєм у серці та з духом, піднесеним незмінним заступництвом Божої Матері. «Пресвята Богородице, спаси нас!» Амінь.
